У давнину Азовське море називалося у греків Меотійське озеро (грец. Μαιῶτις), у римлян — Меотійське болото (лат. Palus Maeotis), у скіфів Каргалук, у меотів — Темеринда (означає матір морів); у арабів — Нітшлах або Бараль-Азов, в турків — Бар'ял-Ассак або Бахр-Ассак(Темно-синє море; у сучасному турецькому Azakdenizi), в генуезців та венеціанців — Mare delle Zabacche (Mare Тапе). Історична українська назва — Озовське (Озівське) море. Також слов'яни називали море Сурозьким або Синім[6].
Сучасна назва Азовське море, за однією з версій, походить від арабської назви Бахр-ель-Азов' (темно-синє море). У слов'ян уперше вона згадується у 1389 році літописцем Піменом. Інша версія походження назви — від міста Азов[7][8] На Русі море стало відомим в 11 ст., називали його Синім морем. Після утворення Тмутараканського князівства море стали називати Руським морем. З падінням князівства море перейменовується багато разів (Самакуш, Салакар, Майутіс тощо). На початку XIII ст. затверджується назва Саксинське море. Татаро-монгольські завойовники поповнили колекцію імен Азова: Балик-денгіз (рибне море) і Чабак-денгіз (Лящеве море). За деякими даними Чабак-денгіз в результаті трансформації: чабак — дзибах — забак — азак — азів — утворилась сучасна назва моря (що сумнівно). За іншими даними азак — тюркський прикметник, що означає <низький>, за іншими даними, <азак> (тюркське <гирло річки>), яке трансформувалося в Азау, а потім в Азов. Крім вищезгаданих назв море отримувало ще і такі: Барель-Азов (<Темно-синя річка>); Фракійське море (під фракійцямі вважали Геную та Венецію); Сурожзьке море (Сурожем називався сучасний м. Судак в Криму); Каффське море (Каффа — італійська колонія на місці сучасного м. Феодосія в Криму); Кіммерійське море (від кіммерійців); Акденіз (турецьке, що означає Біле море). Найдостовірніша версія: сучасна назва моря походить від назви міста Азов. За етимологією слова" Азов" існує ряд гіпотез: за іменем половецького князя Азума (Азуфа) вбитого при узятті міста в 1067 р.; за назвою племені осов (асси), що у свою чергу походить нібито від авестійського, що означає <швидкий>; зіставляють назву і з тюркським словом азан — <нижній>, і черкеським узев — <горловина>. Тюркська назва м. Азов — Аузак. Але ще в I ст н. е. Пліній, перераховуючи в своїх працях скіфські племена згадує плем'я асоки, схоже із словом азів. Прийнято вважати, що сучасна назва Азовського моря прийшла в сучасну топонімію на початку XVII ст завдяки літопису Пімена. Причому на початку воно закріпилося лише за його частиною (Таганрогзька затока) і лише під час Азовських походів Петра I назва Азовське море закріпилося за всім водоймищем. Умовні межі У історії вивчення Азовського моря виділяють три етапи:
Древній (географічний) — з часів Геродота до початку XIX ст.
Геолого-географічний — XIX ст. — 40-ві роки XX ст.
Комплексний — середина XX ст. — наш час.
Першу карту Понта Євксинського та Меотиди склав Клавдій Птолемей, він же визначив географічні координати для міст, гирл річок, мисів та заток Азовського моря.
У 1068 році руський князь Гліб Святославович, що правив у той час в Тмутарокані, виміряв по льоду відстань між Керчю і Таманню. Як свідчить напис на Тмутароканському камені, відстань від Тмутарокані до Корчіва (стародавня назва Керчі) становило приблизно 20 км (за 939 років ця відстань збільшилася на 3 км)
З XII–XIV ст. Генуя та венеціанці почали складати портолани (лоції і морські карти Чорного і Азовського моря).
